Ти мене полюбив вічною любов’ю,
Ти мене наділив піснею новою,
І вона лунає в мені,
Розганяє хмари сумні.
Ти мене оточив милістю своєю,
Зодягнув у красу, як в саду лілею.
Я для тебе цінністю є,
Ти пильнуєш благо моє.
Христе, Христе – друже святий,
Христе, Христе, я голос Твій
Чую, чую в серці своїм,
Чую, чую, тішуся ним.
Христе, Христе – втіхо моя,
Христе, Христе, кожна душа
Жде Тебе, жде Тебе – прийди,
Зіркою ясною зійди
назавжди.
Ти мене полюбив вічною любов’ю.
Ти мене захистив від біди собою.
Я радію завжди Тобі,
Як своїй щасливій судьбі.
Ти мене оточив благами Своїми.
Ти мене посадив разом зі святими.
І мої найкращі думки
Все круг Тебе, наче зірки.
Христе, Христе – друже святий,
Христе, Христе, я голос Твій
Чую, чую в серці своїм,
Чую, чую, тішуся ним.
Христе, Христе – втіхо моя,
Христе, Христе, кожна душа
Жде Тебе, жде Тебе – прийди,
Зіркою ясною зійди
назавжди.
Комментарий автора: Цей вірш входить у цикл "Пісні серця", який Ви можете прочитати на цьому сайті.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Ах, как же хочется жить... - Олег Панферов Кажется, что-то с нами не вполне так. Ведь мы все не раз слышали фразу: "На меньшее я не согласен". Наверняка сколько же раз ее произносили сами... Но почему-то все равно удовлетворяемся обычным житейским счастьем, обычным рутинным досугом, обычной, как у всех, верой и худо-бедно любовью. В какой-то момент нам даже почему-то стало довольно просто спастись и утешаться надеждой, что в ад мы не попадем. Стало довольно найти тихое место под солнцем и пережидать жизнь, временами ею более или менее наслаждаться.
Иногда мне даже кажется, что радости жизни нам заменили саму жизнь...
Точно так же, как многим Божье заменило Бога.
