Вы помните ? Вы все , конечно , помните .
Как я стоял , приблизившись к стене ...
(С.Есенин)
Вы помните , о чем мы говорили ,
Когда сидели в комнате вдвоем ?
Я думаю , еще вы не забыли
Тот зимний вечер , пахнущий дождем .
Я знаю , милая . Конечно , вы устали .
Мечтали вы об отдыхе и сне .
Но вы мне лгали . Думаю , вы лгали ,
Когда сказали : " Счастлива вполне ..."
Не спорю , что когда - то вы любили .
И кто – то был для вас всего милей ,
Но в суете житейской вы забыли
И запах губ , и музыку речей ...
Я верил сердцу . Сердце говорило
Моей душе в тот миг , когда рука
Небрежно и бесчувственно - лениво
Касалась моего небритого лица .
И я был счастлив счастьем одиноким .
И пусть любовь казалась шуткой злой ,
Я все же вас любил тем чувством тонким ,
Каким юнец влюбляется весной .
Я знаю , все пройдет . Но вечно буду
Я помнить ваших рук знакомое тепло .
Я никогда вас , друг мой , не забуду .
Пусть не любили вы , я вас любил давно ...
Декабрь 2007.Снежное. Н.Зимин.
Комментарий автора: Я знаю , все пройдет . Но вечно буду
Я помнить ваших рук знакомое тепло .
Я никогда вас , друг мой , не забуду .
Пусть не любили вы , я вас любил давно ...
Николай Зимин,
USA
Пишу стихи давно.О Боге и Христе начал писать год назад.Родом с Украины.Из маленького шахтерского городка Снежное на Донбассе,Донецкой области.Очень люблю писать стихи.Начал писать еще в детские годы,но по-настоящему занимаюсь этим 10 лет с перерывами.Много стихов мною утрачено при переезде в США.Многое ушло безвозвратно.А жаль.Писал очень неплохо...Очень люблю Тютчева,Блока,Есенина,Ахматову,Евтушенко,Рогозина...Судить вам.С уважением,Н.Зимин.г.Сакраменто.Калифорния. e-mail автора:Niktop1959@hotmail.com
Прочитано 9850 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
